Сопілка: історія, конструкція, види

Історія сопілки 

Сопілка — це дерев’яний духовий інструмент, один з перших музичних інструментів винайдених людством (найдавніша у світі сопілка, знайдена археологами, має вік приблизно 43000 років). Аналоги сопілок можна знайти практично у всіх народів і культур.

Назва "сопілка" походить від давньослов'янського слова "сопати", "сопіти" (шипіти), а звідси "сиплий" – "сопілка", "сиповка". Сопілка та її різновиди відомі ще за часів Київської Русі, де вони називались "сопель", "сопелка", "свирель", "дудка". Сопели, разом із трубами і сурнами, були одними з основних музичних інструментів руського війська.

Сопілка та її різновиди побутують у багатьох регіонах України, але мають різні назви, власну технологію виготовлення і певні конструктивні відмінності. На Гуцульщині сопілка називається денцівкою, бо має свисток у вигляді денця, на Поліссі та Поділлі – дудкою, на Лемківщині – сопівкою.

У 20 столітті, конструкція сопілки зазнала значних змін. Застарілу діатонічну сопілку з 6-ма отворами удосконалили до хроматичної сопілки з 10-ма отворами. В цьому особливо відзначилися майстри І. Скляр, В. Зуляк, М. Тимофіїв, О. Шльончик, Н. Матвєєв, Д. Демінчук та інші. Сучасна сопілка має досконалий стрій, доволі великі технічні можливості, сталу інтонацію. 

Сопілка – сольний і водночас оркестровий інструмент, органічно співзвучний зі скрипкою, цимбалами та іншими народними інструментами. Тому вона є одним із провідних інструментів ансамблів троїстих музик, входить до складу оркестрів народних інструментів. У народно-інструментальній музиці України вона посіла чільне місце, тому сопілку справедливо можна вважати національним інструментом українського народу.

Будова сопілки

Конструкція сопілки є доволі простою — це порожня зсередини дерев’яна трубка довжиною 32 см та діаметром 2 см, яка має від 6-ти до 10-ти аплікатурних отворів. В один кінець трубки вставляють денце(корок) з отвором-щілиною для вдування повітря. Напроти щілини, по всій довжині роблять виріз, починаючи від того місця, де кінчається денце. Цей квадратний виріз має назву голосник. Край голосника(зуб) загострюється для розрізування повітря. Якщо в таку сопілку подути, отримаємо звук певної висоти, який дещо нагадує звук звичайного свистка. 

Основним і найскладнішим процесом роботи майстра є розташування аплікатурних отворів. Рідко траплялося, щоб зроблена «на око» сопілка мала більш-менш точний мажорний чи мінорний звукоряд, тому без чітких і точних розрахунків, отримати точний стрій на сопілці дуже складно. Досвідчені музичні майстри виготовляють сопілки переважно з мажорним звукорядом.

Якщо посилити вдування повітря в сопілку, можна легко відтворити октаву того чи іншого звука та квінту через октаву.

Сопілка складається з таких частин(на малюнку позначені цифрами):

1) Денце – корок у верхньому отворі сопілки, який частково перекриває трубку

2) Отвір-щілина – місце, через яке струмінь повітря потрапляє всередину трубки

3) Губник – місце, де губи торкаються сопілки

4) Голосник – це квадратний отвір, який має один загострений край — «зуб». Призначення «зубу» — розсікати струмінь повітря, що призводить до коливання всередині трубки і спричиняє виникнення звуку

5) Крихітний отвір на виході з денця – місце, через яке повітря наповнює сопілку

6) Кільцеподібний виступ

7) Повзунець

8) Аплікатурні отвори - сопілка має від 6-ти до 10-ти аплікатурних отворів на корпусі, при їх затисканні змінюється висота стовпчика повітря в сопілці, що впливає на висоту звучання

9) Вільний отвір - знаходиться на нижньому кінці сопілки.

Хроматична сопілка здатна на звучання у досить широкому тембральному спектрі. На тембр впливає форма і довжина: чим коротша сопілка та більший внутрішній діаметр, там нижчий, «густіший» і сильніший звук. Помітну роль відіграє й деревина: залежно від породи, способу сушки та обробки матеріалу тембр може відрізнятися(чим твердіше дерево, тим різкіший звук).

Матеріали з яких виготовляють сопілки

Для виготовлення сопілок використовують такі матеріали, як:

• Дерево
• Фанера
• Ебоніт
• Пластмаса
• Метал

Дерев’яні сопілки можна зробити практично з будь-якого виду деревини: бузина, калина, клен, горіх, граб, бук, бамбук, верба, смерека, черешня, груша та інші. Інструменти виготовлені з дерева не можна зберігати в умовах частих перепадів температур та високої вологості, а також оберігати від падінь та ударів. Також сопілки можуть виготовлятись з витої фанери(яка має не більше трьох шарів товщиною в 1 мм) з тих же порід деревини перелічених вище.

Популярністю користуються ебонітові сопілки. Ебоніт - це високовулканізований каучук з високим вмістом сірки. Цей матеріал стійкий до будь-яких впливів, добре піддається механічній обробці, не поглинає води(негігроскопічний), екологічно безпечний. Ебонітові сопілки добре тримають стрій, видають чіткі ноти, практично не зношуються.

Пластикові сопілки, як і ебонітові, стійкі до різних впливів, не поглинають води, міцні і відносно екологічно чисті. 

Металеві сопілки, порівняно з дерев'яними, мають більш точний і чіткий звук. 

Існують також комбіновані сопілки, де може поєднуватись, наприклад, дерево та ебоніт. Такі сопілки мають особливий тембр і характер звучання.

Види сопілок

За типом звучання сопілки бувають:

• Сопілка пікколо. Це найменша по розміру і найвища по звучанню сопілка. Її довжина становить приблизно 25 см, а діаметр – 2 см. Діапазон: «Фа» другої октави – «Соль» четвертої октави.
• Сопілка-сопрано (прима). Це стандартна по розміру сопілка. Її довжина становить приблизно 32 см, а діаметр - 2 см. Діапазон: «До» другої октави - «Ре», «Мі» й навіть «Фа» четвертої октави. Тембр сопілки досить густий у нижньому регістрі, прозорий у середньому і різкий у високому. Ідеальний варіант для початківців.
• Сопілка-альт. Дещо більша по розміру за сопілку-приму. Довжина становить приблизно 42 см, а діаметр - 3.5 см. Діапазон: «Соль» першої октави - «Соль» третьої октави. В нижньому регістрі звучить м’яко, лагідно, оксамитово; у середньому – прозоро; у верхньому – дещо різкувато. 
• Сопілка-тенор. По розміру удвічі більша від прими та майже наполовину за альта. Її довжина становить приблизно 63 см, а діаметр - 4 см. Діапазон: «Фа» першої октави - «До» третьої октави. У нижньому регістрі тембр матовий, глибокий; в середньому – густий; у верхньому – світлий. 
• Сопілка-бас. Найбільша по розміру і найнижча по звучанню сопілка. Довжина - приблизно 98 см, а діаметр - 5.5 см. Діапазон: «До» малої октави - «Соль» другої октави. Має густий і м'який тембр звуку.

В залежності від типу звукоряду, сопілки бувають:

• Діатонічні - сопілки з 6-ма отворами, діатонічним звукорядом (є хіба білі клавіші).

• Хроматичні - сопілки з 10-ма отворами і хроматичним звукорядом (є білі і чорні клавіші).

Також існують такі різновиди сопілок:

• Звичайна сопілка – найпростіший музичний інструмент, у верхній отвір невеликої дерев'яної трубки вставлено свисток у вигляді денця з прорізом, уздовж трубки — від шести до десяти отворів для пальців. За умови професійного виготовлення відрізняється чистим та голосним звучанням, насиченим тембром звуку.

• Денцівка – схожа на звичайну сопілку, але відрізняється від неї призматичною формою та косим зрізом губника. Денцівки поширені на Гуцульщині.

• Дводенцівка, жоломія, жоломіга - це західноукраїнський народний інструмент у вигляді здвоєної сопілки зі своєю системою отворів. Зазвичай на одній її цівці 4 дірочки, на другій ― 3, проте зустрічаються і інші конфігурації. Обидві денцівки налаштовані, як правило, в терцію, що дає можливість на обох виконувати нескладні мелодії. Також трапляються подвійні флейти, що налаштовані в унісон. Є такі варіанти конструкції дводенцівок: 
• денцівки скріплені між собою паралельно або під кутом з відокремленими свистками;
• просвердлено дві паралельні цівки і зрізано навскіс свистковий пристрій; 
• денцівки з'єднані єдиним свистковим пристроєм.

• Теленка, зубівка – являє собою звичайну трубку, у якої обидва кінці відкриті, а ігрових отворів немає. Звуки змінюються засобом передування повітря. У цьому процесі задіяні не лише губи, а й зуби, що вимагає відповідної підготовки від виконавця. Зубівка має отвори для пальців, а в теленці висота звуків змінюється передмухуванням та закриванням нижнього отвору (на чверть, третину, половину) вказівним пальцем. Інструмент поширений у західних областях України.

• Флояра – різновид відкритої флейти, схожа на теленку, але має 6 ігрових отворів. Довжина флояри 60 см. Від звичайної сопілки вона відрізняється тим, що не має свистка, а обидва кінці трубки відкриті, отже, звуки на ній видобувати важче.

Як грати на сопілці

Сопілка дуже проста в навчанні і підходить для виконання як класичних творів так і для імпровізацій або сучасних композицій.

Систематична гра на сопілці чудово впливає на розвиток музичного слуху і чистоти інтонування, зміцнює здоров’я, розвиває дихання, виробляє гарну поставу. Гра на сопілці також рекомендується дітям, які хворіють астмою, бронхітами.

З одного боку може здатися, що грати на сопілці дуже просто - приклав до губ і дмухаєш, проте швидше за все вийде лише немелодійний шиплячий звук. Це часто відлякує початківців, але якщо правильно поставити губи та пальці і дихати під час гри — то шипіння перетвориться на мелодію.

Правила гри на сопілці

1. Аплікатурні отвори можна закривати пальцями у будь-якому порядку — на звук це впливати не буде, проте краще зразу ж привчити себе до академічної постави рук на сопілці. На малюнку нижче аплікатурні отвори пронумеровані від 1 до 10 згори донизу. За перші п’ять відповідають пальці лівої руки, за останні — правої. Великі пальці мають розміщуватися на отворах 1 та 6.

2. Важливо щільно притискати пальці до отворів — це дуже впливає на звук. Всі пальці мають бути округлі, без будь-якого напруження.

3. Сопілку прикладають до вуст під кутом 45 градусів, губи мають щільно прилягати до губника. Сопілка кладеться на нижню губу, а верхня губа впирається у денце.

4. Найголовніше правило при грі на духових інструментах – це правильне дихання. Грати бажано стоячи, або сидячи с прямою спиною. Вдихати повітря через кутики рота, не відриваючи губи від губника. Типова помилка початківців: видувати усе повітря з легень, а потім робити гучний довгий подих. Набагато продуктивніше для гри дихати рівномірно, щоб струмінь повітря надходив до сопілки майже безперебійно.

Як і будь-який музичний інструмент, навчання на сопілці потребує часу і регулярних тренувань — тоді ви зможете легко грати будь-які мелодії.

Види гри на сопілці

На сопілці можна грати, надаючи мелодії чотирьох основних тембрових відтінків.

Основним з них слід вважати тембр, подібний до флейтового, який вживається всіма без винятку сопілкарями. Цей відтінок поширюється на весь діапазон сопілки. 

Другий тембровий відтінок нагадує грудний голос меццо. В народі його називають грати «на бурт» або «на хрипа». Грають «на бурт» так: нижньою губою перекривають приблизно наполовину квадратний виріз на тілі сопілки. В результаті створюється враження, що сопілка звучить октавою нижче, «бурчить». Грати так можна тільки в межах першої октави. У вищому регістрі звук переходить на звичайний флейтовий.

Є тембровий відтінок, що являє собою середнє між грудним голосом меццо (грати «на бурт») та флейтовим. За основу береться принцип звукодобування тембрового відтінку флейти і додається звичайна вібрація, тобто змішуються два вже описані темброві відтінки. Прийом вібрації поширюється на весь діапазон сопілки і дає чудові результати: створює новий тембровий відтінок та згладжує неточності в інтонуванні інтерваліки мелодії.

Нарешті, є ще одна темброва різновидність, яка досягається за допомогою «фрулято» і поширюється на весь діапазон сопілки. Відтворюється цей відтінок так: під час гри на сопілці язик виконавця начебто відтворює звук «р» і тим самим відповідно впливає на повітряний струмінь, утворюючи додатковий до основного звука сопілки призвук «фрр».

Сопілки та інші музичні інструменти ви можете придбати у магазині "ВІВО"!